Болбочан

Тихі міста на сході засинають в імлі

Але хтось підступає до міста й готує облогу

Добре стояти на власній землі

Ми просто літери на чорному тлі

Час нам дарує зливу - тривалу й вологу

Сходяться на вогонь безіменні бійці

Де ти, полковнику, з лавами і прапорами?

Сонце ховається в чорній ріці

Світло лежить на жіночім лиці

Але як нам тепер тримати відкрими брами?

Сонце в небі, наче мітка в руці

Хай буде прощення наприкінці

Втікає туман у промислові міста

Хай виживуть сто зі ста

Ось тобі, Господи, все, що везли

Ворог нищить залізничні вузли

Та приходить у сни східняків і кримчан

Полковник Болбочан

Полковник Болбочан

Полковник Болбочан

Полковник Болбочан

У смерті теж є невдачі та вихідні

Столітня війна триває уздовж залізниці

Ми з тобою залишились одні

Хтось уголос відраховує дні

І для нас поміж цими днями немає різниці

Бачиш, полковнику, це твої чорні полки

Це твої темні химери і перші прориви

Ти все вжитті робив навпаки

Ти текст, написаний від руки

Ти теплий дух лівобережної зливи

Сонце в небі, наче мітка в руці

Хай буде прощення наприкінці

Втікає туман у промислові міста

Хай виживуть сто зі ста

Ось тобі, Господи, все, що везли

Ворог нищить залізничні вузли

Та приходить у сни східняків і кримчан

Полковник Болбочан

Полковник Болбочан

Полковник Болбочан

Полковник Болбочан

Сонце в небі, наче мітка в руці

Хай буде прощення наприкінці

Втікає туман у промислові міста

Хай виживуть сто зі ста

Ось тобі, Господи, все, що везли

Ворог нищить залізничні вузли

Та приходить у сни східняків і кримчан