Блюз китайських кросівок

Перший куплет:

Одного літа, наприкінці вісімдесятих, стоячи посеред свого дому,

я думав про те, що настав час усе тут залишити.

Діти зростаються з домівками, пускають коріння, але потому

стають дорослішими, себто стають злішими.

І немає для тебе в твоєму домі нічого, окрім темряви,

начиненої свинцем страху і самотності,

і згодом спогади твої стають зовсім нестерпними,

і торкаються жіночого волосся, мов незворотності.

Другий куплет:

В дев’яності я майже не виходив із дому, я тримав оборону,

ніби чекав, що світ знадвору піде на мене приступом.

Світ був ламаний, і попри те, що багато речей вимовлялися по-старому,

я їх просто не упізнавав за цими сутінками, за цим присмерком.

Є час заходити в сутінь і є час її оминати.

Світ був схожий на активіста з відсирілими листівками.

Світ, в якому я жив, стискався до розмірів моєї кімнати,

з музикою, ламкими істериками і китайськими кросівками.

Бридж:

Довга твоя хода, поміж надією і знемогою.

Будуть снитися сни – сюжетні і віщі.

Повір, ти теж пройдеш цією дорогою.

Ти теж зупинишся на чорному роздоріжжі.

Приспів:

Сорок років ходи.

Нас теж привели сюди.

І в тебе немає надії,

а в мене немає води.

Але є цей надлам.

І хтось веде лік тілам.

І якщо усе лишається смерті,

що залишиться нам?

Третій куплет:

Коли прийшли нульові, я вже знав – нічого не дається задАрма,

за все, що тобі дається, доведеться платити готівкою.

Добрий мій, приречений світ, розбита моя казарма,

печальна домашня тварина, що виявилися дикою.

Я часто згадував тих, хто залишив дім, у якому ми виростали,

де ми ставали мужніми, досвідченими і печальними.

Нам говорили, що коли ми виростемо, ми станемо королями цієї вистави.

А ми виростали і ставали дорослими, себто ставали звичайними.

Четвертий куплет:

Коли вже всі виросли, коли пам’ять поступово почала переважати,

тягнучи донизу, волочачи річищем, огортаючи тишею,

душі наші для нас ставали подорожніми вантажами,

які тяжко було тягнути далі і гірко було облишити.

І я говорив – будь вічним, місто, в якому нам випало бути:

бути згубленими, бути суворими, бути вічними.

Великий архангел помсти виводить нас за собою зі скрути,

годує хлібом птахів, співає пісень, які ми з дитинства вивчили.

Будь доброю, мово, що складаєшся із тисячі звуків.

Я так від тебе і не почув, ні пояснення, ні вказівки.

Той, хто прийде за мною, вже вивчає нові назви провулків,

перевіряє кишені, шнурує дешеві китайські кросівки.

Бридж:

Рвані твої шляхи, мічені утікачами.

Гіркі твої зупинки – без хліба і спокою.

Але і далі, мовчазними ночами,

зірка над тобою буде легкою й високою.

Приспів:

Сорок років ходи.

Нас теж привели сюди.

І в тебе немає надії,

а в мене немає води.

Але є цей надлам.

І хтось веде лік тілам.

І якщо усе лишається смерті,

що залишиться нам?