Ліричне кохання!

Бува самотньо мов у ополонку я пірнув й тону

І холод крижаний в душі наче трахнув бабу снігову,

Та бачу як на людей кохання нападає мов діарея,

І що від нього часто сльози, сифіліс і гонорея.

Я бачу як мужики вбиваються через колишніх,

А я в цей час вбиваюся лише травою на горищі.

Вони втрачають сон й коханим пишуть вірші

Я ж висплюсь солодко і сни такі приємні й ніжні.

Їх розриває через ревнощі та заздрість, зради,

Мене ж лише коли я алкоголем запиваю марки.

Тоді стає спокійно й тихо так немов при асфіксії.

Дрочу й зі спермою вилітають про кохання мрії.

Тож краще хай горить незайманця емблема,

Аніж в моїх штанах шалено горітиме венера.

Бо я їбав їбатись із дівками без любові так

Знайте, збоченки, що не для вас квіточка моя росла.

Та все-таки буває сумно, що давно вже не кохав,

І що не знаю у свої літа що таке оргазм.

І тоді хочу щоб поряд була дівчина саме та,

Яка б сказала: "Я згодна: Калуш — хуєта!"