Темрява душі

А я на сцені кричу від болю знову,

Бо власну душу маю чорну й хвору.

І плюнув з радістю би Богу в морду

Через свою стражденну долю вбогу.

Пишу, аби стоять, хоч валить горе з ніг.

За кожним вдалим жартом — море сліз.

Читай поміж рядків — побачиш шрами,

А радість вже в труні — її літа забрали.

На рани всім начхати якщо чесно наші:

Для глядача на сцені тільки персонажі.

Не знають як конфлікти мучать кляті

І що всередині Чорнобиль й Нагасакі.

І на душі табло подряпане, мій друже:

"Вхід заборонено! Тут зона відчуження."

Гуля метелиця і лютий холод та зима,

І сонячне проміння сюди не проника.

Лиш чорне полум’я горить у цій пітьмі,

І кожен із живих, котрий зайшов, уже зітлів.

Тут у макабрі крутяться скелети завжди.

Лише диявол бродить, не вітають мавки.

І ці страховиська зсередини мене жеруть,

Тут щастя все зника, немов серед Бермуд.

Ось так жахливо виглядає рій моїх думок.

І ці почвари іклами впиваються у плоть,

Крізь рани в тілі вириваються на волю,

А я понівечений весь стікаю миттю кров’ю,

Яка злітає на папір. Тікай! Тікай! Мерщій!

Бо я згубився у пітьмі, і не поможеш ти мені.

Ці демони всіх пошматують щойно зможуть.

Мій сплін — найкращий друг, що завжди поруч.

І крихту легше на душі й світліша темрява моя

Лише в ті миті рідкісні як я вихаркую слова…