Сонце ліниво повзе під мої закриті очі
Ніжно гладить мої повіки
Сонце ліниво повзе по небу
Не поспішає, наче йому нема куди бігти
Солоне повітря
Лишається мікро краплинами на моєму висушеному тілі
На моєму волоссі, я пам'ятаю цей смак досі
Цикади співають так гучно, що повітря стає густішим, щільнішим
Аж важко йти
Мінімум одягу і мінімум проблем
Пахне травами, їх спів
Що здається я і сама рослина цих країв
Коріння в землю, маківка до неба, колихаюсь як верхівки дерев
І щось огортає напівпрозорим спокоєм
Все нормально. Я в безпеці
Все нормально. Я в безпеці
Не згоріти б тільки від спеки на сонці
Почути татове доця
Таке тепер тільки у снах, і досі
Я лише пригадую цей досвід
Дім існує лише на фотографіях
Десь там, в альбомах маминих
Ці спогади гріють і зпалюють мене
Заживо
Ці спогади гріють і запалюють мене
Заживо
Але я жива
Моє навпіл розбито
Два береги, два напів світу
Не осягну і не зрозумію
Моя особиста дихотомія
Це моє навпіл розбито
Два береги, два напів світу
Не осягну і не зрозумію
Моя особиста дихотомія
Ой край милий край
Де я народилась
Де мої думки наівні
Лишились
Спочивати під ковдрою, як в долонях хмари
Де кохала я і де мене кохали
Там любов і туга вели мене за руку
Полями, лісами
Крізь гори, крізь ями
Крізь простір
До тебе. Вертаюсь в думках
Але кожна клітина в мені безупинну нагадує весь шлях
Що залишилось забутим - мене наздожене у снах
І немає вибору, щоб не вірити
Тільки вірити
Ціле моє навпіл розбито
Два береги, два напів світу
Не осягну і не зрозумію
Моя особиста дихотомія
Це моє навпіл розбито
Два береги, два напів світу
Не осягну і не зрозумію
Моя особиста дихотомія
Це моє навпіл розбито
Два береги, два напів світу
Не осягну і не зрозумію
Моя особиста дихотомія
Це моє навпіл розбито
Два береги, два напів світу
Не осягну і не зрозумію
Моя особиста дихотомія
Дихотомія
