Не вмре поезія, не згине творчість духа
Поки жива земля, поки на ній живуть
Поки природи глас людина серцем слуха
Клопоти крамарські її ще не заб'ють
Не вмре поезія, поки душа бажає
Зирнути в ті краї, де око не сягне
І хоче з меж вузьких порватися в безкрає
Щоб зрозуміти все небесне і земне
Не вмре поезія, хоч людськість ціла стане
Про їжу тільки дбать, про дух забувши свій
Потреба вищого бажання в серці встане
І викличе в душі рої забутих мрій
І віщі голоси творців із-за могили
Промовлять до людей, що серця позбулись
І наберуть вони від них нової сили
І будуть серцем жить, як і жили колись
І поки на землі ще є одна сльозина
Поезія її нащадкам передасть
І поки на землі ще втіха є невинна
Поезія в її ще радощів додасть
А якщо людськості зла доля присудила
Діждатися колись життя свого кінця
То буде на землі останняя могила
Останнього співця!
