Ще до того як колись I (feat. Yevhenii Dubovyk)

Ще до того, як колись він міністром став Павло Тичина жив і кохав, і не знав Що спадок, їм залишений, навіки буде знищений І від такої долі ніхто з нас не захищений Ми почнемо з кінця, один, дев'ять, шість і два Як сльозами покарано старого співця Заходить пан Тельнюк, в нього важлива справа Питання "життя і смерті" — ну, така держава Заходить обережно в робочий кабінет Там серед книжок похований поет Можна? — Можна, єслі астарожна Знаєте, Тельнюк, мені якось тривожно Тичина, Ви чого? — Сідайте, в чому справа? "Вас требует опять советская держава, чтоб..." Будь ласка, припиніть, я більше так не можу І раптом він піднявся, увесь на привид схожий Подивіться на листи, ось тут, перед очима Пише, значить, Ікс, знічений мужчина Ось так-то, значить, так, коли в роки тридцяті В Сибіру пропадав серед вовків проклятих Отримав десять років і втратив всю родину А винуватий в цьому хто? Правильно, Тичина Павло Григорич, можна? — Я ще не скінчив Листу лиш довіряти, так я ще загубив І Курбаса, і Казку, і "Слово", ВАПЛІТЕ Який пред вами злодій, Тельнюк, ви знали це? Павло Григорич, можна? — Дозвольте я продовжу Він премії ще згадує, отримані безбожно Питає: "Чи не давлять медалі, ордени Які за зраду друзів вручені тобі?" І раптом він піднявся і на крик зірвався Я, скільки не просили, всіх рятувать питався Коли навіть не просили, я кляті ордени Я гроші віддавав усім, кому нужні Заплакав гучно, гірко той зламаний кларнет І так почав волати, що задрижав паркет Він бився мимо нот, такий скажений звук Шкода, що це побачив один лиш пан Тельнюк Один, дев'ять, шість і два — за п'ять його не стало Ще пройде шістдесят — і ось тепер ми з вами Слухаєм разом історію з кінця Як сльозами покарано старого співця Ще до того, як колись він міністром став Павло Тичина жив і кохав, і не знав Що одночасно можна бути генієм і зрадником Поетом України і радянським ватником Дудкою, месією, символом любові І того, про кого скажуть: "В нього руки в крові!" І на грудях медалі, там портрети Сталіна А у грудях біль і душа запалена Хлопчик той, що вижив у будинку "Слово" Хоронити друзів йому, на жаль, не ново Як і хоронити честь, як і сонячні кларнети Як Петлюру й УНР, і як оці сюжети Вміщає лиш одна стомлена людина? О, все дуже просто, його ім'я...