Ой ти, дівчино

Твої очі — як те море супокійне, світляне Серця мого давнє горе, мов пилинка, в них тоне Твої очі — мов криниця чиста на перловім дні А надія, мов зірниця, з них проблискує мені Ой ти, дівчино, з горіха зерня Чом твоє серденько — колюче терня? Чом твої устонька — тиха молитва А твоє слово остре, як бритва? Чом твої очі сяють тим чаром Що то запалює серце пожаром? Ох, тії очі темніші ночі Хто в них задивиться, й сонця не схоче І чом твій усміх — для мене скрута Серце бентежить, як буря люта? Ой ти, дівчино, ясная зоре Ти мої радощі, ти моє горе Твої очі — як те море супокійне, світляне Серця мого давнє горе, мов пилинка, в них тоне Твої очі — мов криниця чиста на перловім дні А надія, мов зірниця, з них проблискує мені За що, красавице, я так тебе люблю Що серце тріпаєсь в грудях несамовито Коли проходиш ти повз мене гордовито? За що я тужу так, і мучусь, і терплю? Чи за той гордий хід, за ту красу твою За те таємне щось, що тліє полускрито В очах твоїх і шепче: "Тут сповито Живую душу в пелену тісну"? Часом причується, що та душа живая: квилить, пручається Тоді глибокий сум без твого відома лице твоє вкриває Тоді б я душу дав за тебе Та в ту ж мить з очей твоїх мигне злий насміх, гордість, глум І відвертаюсь я, і біль в душі щемить Твої очі — як те море супокійне, світляне Серця мого давнє горе, мов пилинка, в них тоне Твої очі — мов криниця чиста на перловім дні А надія, мов зірниця, з них проблискує мені