Фортепіанні концерти

Це буде вимовлено колись уперше

і зафіксується, як перша адреса –

цей час, який усіх перевершить,

хоробрості небезпечні леза.

Це буде сигналом займати вокзали,

підставою обірвати розмову,

ця пам’ять, якою нас пов’язали,

вихід у пору передзимову.

Як я вишукував поміж станцій

перші ознаки твого наростання,

ця відданість учителів і повстанців,

спорідненість ця – випадкова, остання.

Це ранки, що починаються далі

в небі, з яким не страшно померти.

Стоять летовища, ніби роялі,

на яких виконують фортепіанні концерти.

І лінія обрію буде темна,

хребет, що напружувався й вигинався.

Повітря формується, наче тема

під точними пальцями виконавця.

Це буде нічним відчуттям країни,

відчуттям сторожким перемовин,

і небо нараз, без жодної зміни,

із осіннього стане зимовим.

Це сонце, що буде ходити по колу,

повторюючи мелодію тиху.

Небо – галасом схоже на школу.

Жінка – мовою схожа на книгу.

Це ранки, що починаються далі

в небі, з яким не страшно померти.

Стоять летовища, ніби роялі,

на яких виконують фортепіанні концерти.