Songteksten

Землею, залізом, залізобетоном.
Землею, залізом, залізобетоном.
За мною засохли молитви й розплати
Слова моїй мові впаковано в цинках.
Числівники б\'ються об витрати й втрати,
За мною — мій ненароджений синка.
За мною - дороги непевні й невпинні,
Розтрачено фарби, холсти й напівтони!
Найкращі картини, що творяться нині -
Землею, залізом, залізобетоном!
За мною яскравою стрічкою — літо,
За мною весна — як щеня загубилось,
З десяток вагань в смс невідкритих,
Від тої, що приходить знову навіщось.
Навіщось приходить, так, ніби аби-то,
І ніби аби-хто цікавиться: «Як ти?»,
Цурається речень, що вже було вжито,
Стидається втечі, та мусить втікати.
Справжніє на мить, чи це тільки здається,
Загублені всі кольорові понтони.
Єдине, чим б\'ється оскубане серце -
Землею, залізом, залізобетоном!
І з нею не страшно мені тихих поступів
Південного степу та східних ночей,
Ні сорому, в біса, святих, ні апостолів,
Лиш осуду мого із її очей.
Без неї ні пічка, ні сонце не гріє,
Без неї розтрачують міць забубони,
І я, мов скажений, виписую мрії
Землею, залізом, залізобетоном.
Землею, залізом, залізобетоном.
Землею, залізом, залізобетоном.
За мною вже втрачено пункти призначень,
За мною зосталась кінцева зупинка.
За мною і погляд, що вже не побачу!
За мною - мій ненароджений синка!
Written by: Володимир Нікітенко
instagramSharePathic_arrow_out