Нам більше не двадцять

я витягую старі щоденники – із щасливішого часу,

уявляла в них себе натхненною – так смішно зараз...

вже не обіцяють: “усе попереду!”, знай повчають: “поспішай!”

як можна мене, невпевнену, так різати без ножа?

бо нам більше не двадцять, нам більше не двадцять...

у всіх сферах – суцільна нестача.

додаю в закладки все, що бачу...

а як інакше? а як інакше?

поки я на все не збайдужіла, видавай усі свої шпильки, стріли.

ну, якого милого ми зустрілись?

я і так сама все про себе знаю, що зла і надривна, вписала у твітер –

сховати не намагаюсь, я кажу відкрито, а ти – все на вітер... на вітер...

бо нам більше не двадцять, нам більше не двадцять...

залишатися друзями стало в біса важче.

ти не думай, я не нарікаю, я не плачу.

вже ніколи не буде…

більше не двадцять, нам більше не двадцять...

залишатися друзями стало в біса важче.

ти не думай, я не нарікаю, я не плачу.

вже не буде...