Мукачево

Десь на набережній в Мукачеві, там де душу виймає сакура

Влаштував би собі побачення із собою з вісімдесятих я

І спитав би у себе хлопчика, що побачив мене дорослого

Чи хотів би він стати голосом покоління тих, кому болить?

Тих, хто не мовчить

Я не хочу ніколи існувати без імені

Я не хочу ніколи засинати у камені

Я нікому не буду віддавати ім’я своє

Тим ким я був, тим я і є.

Тим ким я був…

Десь у Львові на Драгоманова в паралельному з нами просторі

Побалакав би під каштанами із собою із дев’яностих я.

І спитав би у того підлітка шо на мене спідлоба дивиться

Чи хотів би він стати дзеркалом покоління тих, кому болить?

Тих, хто не мовчить

Я не хочу ніколи існувати без імені

Я не хочу ніколи засинати у камені

Я нікому не буду віддавати ім’я своє

Тим ким я був, тим я і є.

Тим ким я був…

Десь у скверику на Подолі я, видно здалека сяйво місячне

Сів би випити під магнолію із собою десь із двохтисячних

І спитав би себе натхненного, що не дуже уважно слухає,

Чи хотів би він стати пам’яттю покоління тих, кому болить?

Тих, хто не мовчить

Я не хочу ніколи існувати без імені

Я не хочу ніколи засинати у камені

Я нікому не буду віддавати ім’я своє

Тим ким я був, тим я і є.

Тим ким я був, тим я і є.

Покоління тих, кому болить

Тих, хто не мовчить

Ми не хочем ніколи існувати без імені

Ми не хочем ніколи засинати у камені

Ми нікому не будем віддавати ім’я своє

Ті ким були, ті ми і є.

Ті ким були, тими і є.

Ті ким були, ті ми і є.

Ті ким були, тими і є.