Я не люблю ригати після туси, але це вимушено в стані «коли ти точно в абсолют», думкам не помагає бути в хламі.
Хтось бачить сенс в сім’ї, в грошах, мабуть, хтось бачить далі. Я не вбачаю сенс в житті вже 7 рік, з тих пір, як помічаю всі деталі. І рік за роком як один день, бабак тут не при чому. Я відкриваюсь в білих нотках, та відчуваю лиш при ньому. Не зловживаю його дурісттю, прямую тільки в нове. Не орієнтуюсь на їх звук, я в індустрії Нолан.
Я буду радий тільки, друг, переверни знову double cap, продемонструй свій «новий». Що знову залетить в тік ток, певна під ліном ти відчуваєш кволо. А я знову на студак, де відчуваю повід, закінчити що там почав та не закінчив поміж спробую підняти те лаве, що не закриє дозу, як музика на початках, коли все було кльово.
Тепер я не тамую слово, і не ховаю свою суть заслоном. Не прикидаюсь тим, ким не являюсь. З білью зустрічаю ролі. Мені приходиться не з цукром, з сіллю. Від себе відривати волю. Що є моїм моментом, не стати моральним імпотентом в своїй долі.
