Гуляй Поле

Лежить Гуляй-Поле в крові і в сльозах,

Потоптане, смертю розоране,

В бомбових кратерах і черепах,

В гільзах,

В м'язах,

В трісках

І не крячуть ворони

Жахаються круки, минають здаля,

Шкіриться жаско, смердить земля.

Смердить і душить фосфором і тротилом,

Паленим м'ясом і динамітом

І вже не збагнеш, де ж було тіло?!

Де матері, а де д і ти!?

В смерчах землі, в гекатомбах руїн,

В чорних роздзяплених кратерах

Від дітей, від дрібних, тільки пил, тільки пил один

І не плаче мати, і не тужить дзвін

Було Гуляй-Поле, як буряне море

Були в нього діти, були соколи

Не було ніколи сили такої

Щоб скорило їх і знесло

Пливтимуть світи мимо серця Твого

Цвістиме чебрець. І не буде того,

Хто б Тебе осудив за діла Твої,

Такого

Нема судії!

А якщо десь є убий і його!

Щоб знав міру горя Твого.

Пливтимуть світи мимо серця Твого.

Густиме над маками соняшний гонг.

І густиме в віках Твоє ім'я

Єдиний, найбільший з усіх Судія!

Благословенний. Могутній, як ниви і синь.

Вічний

В серцях всіх поколінь!

Було Гуляй-Поле, як буряне море

Були в нього діти, були соколи

Не було ніколи сили такої

Щоб скорило їх і знесло