Вершники в небесах

Один старий козак

вертався сам з війни домів.

Став на ночівлю в степові

і люльку запалив..

Розпряг коня, розвів багаття, заварив узвар,

Та й баче-скачуть вершники серед багряних хмар

 

Їх коні чорні, мов круки,

а збруя в них з зірок

Мов блискавки їх шаблі!

Мов далекий грім їх крок!

Козак той бачив різне ,

але чуб його тремтів..

Коли у небі пролунав

пронизливий їх спів.

 

Чуєте ви?

Там на землі..

Вершників в небі спів?

 

«Ми скачемо без втоми

день і ніч повік віків..

Бо ми бороним небокрай

від лютих ворогів!

Що йдуть ордою чорною

на наш святий кордон..

Щоб встановити в небесах

свій вмитий кров'ю трон..

 

В cвітлім раю!

В вільнім краю !

Свій вмитий кров'ю трон..

 

Сідай, козаче, на коня,

та й будь нам побратим!

Палає море,

а на сході в’ється чорний дим..

Козак скочив, як парубок,

хоч був вже старий дід..

Та й поскакав у небеса

за вершниками вслід..

 

Забувши страх,

Люлька в зубах, -

З вершниками у небесах..

 

В вільнім краю,

В світлім раю..

Вершники у небесах..

Вершники у небесах..