Перкусія (Subba Hvatit remix)

[Куплет 1: Metro]

Життя стікає плавно, поквапся бо не помітиш

як швидко, вітер залишить оголені віти.

Осінь мов титри тягнеться перед очима,

поки на кухні стине чай, випускаю дим.

Справа не в тім, що стомлений від біганини,

немов нанизаний на нитку, в бетонних стінах.

Спалюю семпли ніби листя, хоч маю хист,

з часом мабуть набридло, вдачу ловити за хвіст.

«Коли ти виростеш?» - постійно запитують вдома,

промовчу в відповідь, кусаючи нігті нервово.

Поволі літери, лягаю на папір лицем,

розмазуючи рими по щоках сірим олівцем.

Це мій рецепт, щоб не зомліти восени до квітня,

коли від холоду в кімнаті, зівянуть квіти.

Знову палити на балкон, закутавшись в куртку,

а вам потрібен, тільки пафос, гонорар чи мутки.

І мабуть, правда – це не їжа, а мій сніданок.

Зранку на кнопку палець, перемотую в початок.

Ніби достаток, але хочу краще віднайти

та результати пошуку, повернуть назад сюди.

[Хорус:]

Допоки во вухах перкусія б'є – значить живий ще.

Допоки з блокнотом сиджу у фойє – значить живий ще!

[Куплет 2: Trino]

Живу швидко без страху померти рано.

Рани глибоко в душі констатував останній ранок.

В спадок лишу вірші, ніби мальовані ескізи,

Творчий мізер для усіх, хто дійсно розуміє.

Частину шляху пройдено ніби чергову повість.

За роки нах** послані часто мучить совість.

Прощай! Не повернусь! Як і раніше палю мости,

Черствий оскал і тиша, благаю відпустіть.

Не дайте мені впасти згори до низу,

Роки стали баластом, який на кадри різав.

Візерунки спогадів сформують свої пазли,

Де фрази недосказані набудуть сенсу з часом.

В привидах дзеркал і поряд силуетів

Який наповнив цю картину списаних куплетів.

Еквівалентний градусам і натиску рутини

Досі вбива не молодість, а щось із середини.

[Хорус:]

Допоки во вухах перкусія б'є – значить живий ще.

Допоки з блокнотом сиджу у фойє – значить живий ще!