Це Мій Дім

Я тут знаю все, я тут люблю все

І тут кожен гість щедро очі пасе.

Тут усе близьке, усе таке рідне

Таке просте, а наче золоте й срібне.

В цьому дворі в цій маленькій пісочниці,

Бавився я - підійшли старші хлопці.

«Привіт, малий, а ти хто такий?

Ти з цього двору чи якийсь чужий?»

«Будьмо знайомі, тисни руку, ну ж бо!»

Так почалася моя перша дружба.

Так почалися цікаві пригоди,

Від яких трошки користі, трошки шкоди.

Старі дерева, трансформаторна будка,

Картопля в багатті… Додому, хутко!

Пекар, квач, козаки-розбійники,

Мали часу багато, не мали годинників…

Це мій дім.

Я живу в нім.

Тож не лізьте до мене,

Бо я відповім.

Це мій дім.

Я живу в нім.

Тож не лізьте до мене,

Бо я відповім.

Ось дідова криниця і дідова хата.

Малим тут проводив часу багато.

В ній завжди бувало повно народу.

Лавка під плотом, бузок біля входу

Яблука, вишні, сливки, горіхи,

Сходи у льох, драбина до стріхи,

Шумують качалка та дошка дубова,

І радіоточка – цілодобово.

Зранку гучно вмикався гімн.

Разом з гімном прокидався дім.

Я ж не прокидався, я далі спав.

І мав для цього достатньо підстав.

Свиней не кормив, кролям не давав

Гострою косою не різав трав,

Читав собі, поки кудись не кликали.

Так стрілою пролітали канікули…

Це мій дім.

Я живу в нім.

Тож не лізьте до мене,

Бо я відповім.

Це мій дім.

Я живу в нім.

Тож не лізьте до мене,

Бо я відповім.

Я з рідного двору, я з рідної хати.

Є що розповісти, є що згадати.

І кожен сам життя своє створює.

І в кожного власна якась історія.

У рідному домі спокійно й затишно.

Та мабуть кожному варто знати, що

Яким би себе не вважав хорошим,

Не варто в чужий дім лізти непрошеним.

Це мій дім.

Я живу в нім.

Тож не лізьте до мене,

Бо я відповім.

Це мій дім.

Я живу в нім.

Тож не лізьте до мене,

Бо я відповім.

Це мій дім.

Я живу в нім.

Тож не лізьте до мене,

Бо я відповім.

Це мій дім.

Я живу в нім.

Тож не лізьте до мене,

Бо я відповім.