Жили собі та й поживали
поблиз ястардових лісів.
Рободід та робобаба, з тих старих робочасів.
Це було лихе майбутнє, крізь панувала лиш війна.
А вони були щасливі, рободід та робобаба.
Рободід та робобаба...
Рободід та робобаба...
Рободід та робобаба...
У діда був брат робойосип,
що мав свою робоартіль,
був маленький робоцуцик,
ще й робокурочка Ракіль.
Робозвірів всіх любили,
а ті приходили гуртом.
Всіх збирають за столом...
Рободід та робобаба...
Рободід та робобаба...
Рободід та робобаба...
Рободід та робобаба...
А в неділю вранці рано,
рободід та робобаба лиш готуються до свята,
до воскресного шаббату.
Рободід пече сталевці,
робобаба - варить каву.
До них прийде на солодке,
залізноноса індіпава.
Рободід та робобаба...
Рободід та робобаба...
Рободід та робобаба...
А у людства знов напасті:
холера, сказ, чума й сухоти.
Рободід та робобаба хутко стали до роботи,
знов кришталеві озерця,
молоді сади, їх цвіт.
Котрі врятували світ,
Рободід та робобаба...
Рободід та робобаба...
Рободід та робобаба...
Рободід та робобаба...
Рободід та робобаба...
Рободід та робобаба...
Рободід та робобаба...
Рободід та робобаба...
Рободід та робобаба!
