When the Flame Turns to Ashes (Коли пломінь перетворюється на попіл)

Колись здавався ти мені орлом підтятим І в полі кинутим в агонії сконать... Очима стежишь ти за ворогом проклятим, Що хтів тебе ногою розтоптать. Ти гнівом дишеш і гориш, а не конаєш... Щоб впитись, шарпаєш кігтями по землі, Одним крилом граків ти відбиваєш І сам лежиш на зламанім крилі... Колись здававсь мені ти лицарем прекрасним, Що ліг в степу на камені спочить... Ти важко спиш і мариш боєм щасним, А ворог твій змією вже сичить... Народе мій! І ти - орел, вночі підтятий, І чом не лицар ти, захоплений в полон?! О орле мій, мій велетню крилатий, О лицар мій, покараний за сон!. Чому ж ти, орле мій, з орлами не літаєш, А крила веслами волочиш по землі?! Чому ж ти, лицар мій, на герць не виступаєш, А вітром жалібно голосиш на ріллі?! І що орел, коли його орлина зграя Не рве з землі в блакить ясного дня, І що за лицар ти з усмішкою льокая, Без гордих дум, без честі і ім'я?!