Світає, край неба палає

У всякого своя доля і свій шлях широкий Той мурує, той руйнує, той неситим оком За край світа зазирає, чи нема країни Щоб загарбать і з собою взять у домовину Світає, край неба палає Соловейко в темнім гаї сонце зустрічає Тихесенько вітер віє, степи, лани мріють Між ярами над ставами верби зеленіють Сади рясні похилились, тополі по волі Стоять собі, мов сторожа, розмовляють з полем Той тузами обирає свата в його хаті А той нишком у куточку гострить ніж на брата А той, тихий та тверезий, богобоязливий Як кішечка підкрадеться, вижде нещасливий У тебе час та й запустить пазурі в печінки І не благай: не вимолять ні діти, ні жінка Світає, край неба палає Соловейко в темнім гаї сонце зустрічає (сонце зустрічає) Тихесенько вітер віє, степи, лани мріють Між ярами над ставами верби зеленіють Сади рясні похилились, тополі по волі Стоять собі, мов сторожа, розмовляють з полем Соловейко в темнім гаї сонце зустрічає А той, щедрий та розкошний, все храми мурує Та отечество так любить, так за ним бідкує Так із його, сердешного, кров, як воду, точить А братія мовчить собі і витріщивши очі Як ягнята. Нехай, — каже, — може, так і треба Може, так і треба Світає, край неба палає Соловейко в темнім гаї сонце зустрічає Тихесенько вітер віє, степи, лани мріють Між ярами над ставами верби зеленіють Сади рясні похилились, тополі по волі Стоять собі, мов сторожа, розмовляють з полем Соловейко в темнім гаї сонце зустрічає (Світає, край неба палає) (Соловейко в темнім гаї сонце зустрічає)