Біївці (лист Симоненка)

Кам'яніє даль байдужа, стогне одуд на ріці Так обридли мені, друже, ці кохані Біївці Все довкола — сонце мляве, тільки хлюпа на шляху Бруд осінній за халяви, ніби сьорба хтось уху Тож скучаю я жахливо Бо огидли вже мені Ті осінні ранні зливи Беззмістовні, сірі дні І ходжу я, мов прибитий, і притулку не знайду Часом хочу вовком вити, як до клубу забреду Щоб розм'яти мислі мляві і не слить за барана Я читаю без угаву Трублаїні, Купріна Тож скучаю я жахливо Бо огидли вже мені Ті осінні ранні зливи Беззмістовні, сірі дні