В душу лізуть пацюки

В душу лізуть пацюки Сила думки чи руки Відігнати їх не в змозі Моя смерть уже в дорозі Літній день, життя буяє Не для мене — я ж бо маю Крякнуть качкою востаннє Десь на сході спозарання І душа безсмертна моя Наодинці із собою Споглядатиме цей світ І садів липневий цвіт Наче щойно народилась Наче вперше подивилась Первозданним чистим зором Немовляти, що навколо Бачить, знає лиш життя Вовка сірого виття Прорікає лиш одне Скоро смерть, вона вже йде! Я лягаю, склавши руки Прислухаюся до звуків "Люба, смерть, блядь, мазафака! Де ти лазиш як макака?" Білі капці на ногах Свічка й хрестик у руках Самотою викупляю Право вмерти, та не знаю Чом так довго? Вже нудьгую Краще зателефоную "Шо ти? Де ти? Будеш, ні? Я давно уже в труні!" Каже: "Вибач, я забула З алкашами прибухнула Поруч муха пролітала Я чомусь В'єтнам згадала" Гвинтокрилів гуркіт, пальми Запах джунглів та напалму І синдром посттравматичний Повернувсь для мене звичний Тож сьогодні не прийду Прибирай свою труну І пластмасовий віночок Потім сходиш у садочок І не кращим або гіршим А собою, зовсім іншим Ти побачиш речі всі Липень-місяць на землі Вічне небо, що мовчанням Наче вперше і востанне Мовить істину без слів Плин земних рутинних днів Є пронизаний нічийним Тихим поглядом постійним Ти і є той погляд вічний В ньому все: і потойбічне І проявлене в Бутті Суще в Богу й сатані Має місце все це бути Ти ніде і ти усюди І відтоді зможеш сміхом Зустрічати своє "лихо" Коли я прийду до тебе Рівно в час, коли це треба Обіймемся, наче рідні Підем в далечінь блакитну З алкашами забухаєм Поспимо, прийдем до тями І потягнемось за край Більш нічого, засинай Що лишиться — то життя В котрім був ти й навіть я