Історія старої хати

З ранку і до ночі Льє дощ, і в лісі мокрім До нитки, я блукав В пошуках дороги або живій душі З надієй в порятунок, в лісовій глуші І серед мрака темряви натрапив я на дерево Точніше хату з дерева, хату з дерева Наснагою заряджений постукав я в віконце І в двері незачинені до хати я ввійшов Всередині, як дивно, ні жодної людини Але тепло із печі і їжа на столі Із дякою хазяїну я з'їв те, що поставлено І втомою замучений зненацька задрімав Та серед сна покрову почувся голос в домі Тихесенько хтось пісню так жалібно співав Все життя моє по колу Вдень навічно заперт в домі Світла сонця я не бачу Тільки світ свічі мене Надихає прокидатись І нікого не цуратись Бо мене бояться навіть люті звірі до зорі А-а-а-а А-а-а-а-а Я біг, не зупинявся Землі ледь торкався Гілки - гострі як бритви Били мене по обличчю Я чув жуткий вий Він поруч майже вхопив Майже, майже, майже вхопив Хмара, місяць Піт льє в очі Я чую, чую голос ночі Жага, сильна жага Лише кров, втамує спрагу Я знаю ліс, я бачу місяць Як в дзеркалі в озері бачу обличчя Клики і червоні очі Не може бути Я цього не хочу! Все життя моє по колу Вдень навічно заперт в домі Світла сонця я не бачу Тільки світ свічі мене Надихає прокидатись І нікого не цуратись Бо мене бояться навіть люті звірі до зорі А-а-а-а А-а-а-а-а