Пробач мене, прости за спалені мости
Що так мене й не дочекалась ти
Нічний самотній сад засипав листопад
Тепер дороги не знайду назад
А в пам'яті моїй, як невгамовний біль
Благальний і прощальний погляд твій
У мареві безсонь так мерехтить вогонь
Мов світлячок в пітьмі моїх долонь
В моєму вічному полоні
Ти світлячок в моїх долонях
У відчаю на дні він не погасне, ні
Та на світанку зникне вдалині
Струмок нічних думок, хвилини б'ють в висок
І десь під склом стікають, як пісок
А промінь сонця враз, навік розлучить нас
Могутній і безжалісний, мов час
В моєму вічному полоні
Ти світлячок в моїх долонях
У відчаю на дні він не погасне, ні
Та на світанку зникне вдалині
В моєму вічному полоні
Ти світлячок в моїх долонях
У відчаю на дні він не погасне, ні
Та на світанку зникне вдалині
Пробач мене, прости за спалені мости
Що так мене й не дочекалась ти
