Пробач мене, що я запеклий рева,
Все кришталеве не для моїх рук,
Зламає впевнено рука сталева,
По зрадницьки промовчить серце – крук.
Мені шкода, слабкий я, безнадійний,
І що не приклад я та не ікона,
Мій шлях, на жаль, суцільна заборона,
Між інколи межує та ніколи.
Пробач, що вкотре про те саме,
Шкода, що знову це мене турбує,
Я б радий бути лише з посмішками,
Та сам занівечив свій вік, я всує.
Шкодую, що це виникає знову,
Шкода, що все не як в минулі дні,
Немає сили побороти втому,
Час грає не на моїй стороні.
