І знову моя еволюція
уламки розкидала містом.
Це - вже фінал,
не початок кінця.
Мені у трикутнику тісно.
Мені не болить.
Мене не торкає.
Я - перша глядачка у цій кінозалі.
Вона на світанку тебе обіймає.
Мені час іти.
Я рухаюсь далі.
Подзвони мені восени,
коли листя огорне місто.
Восени мені подзвони,
щоб сказати, що ти ненавмисно.
Подзвони мені восени
на останньому подиху літа.
Восени мені подзвони,
щоб більше тебе не любити.
Ти мені дарував орхідеї,
і я одягала крила.
Потім знов повертався до неї,
і я засинала самотня й щаслива.
Ця осінь вразливо тримає за плечі,
і я неквапливо готуюсь до втечі.
як грім серед ночі,
як море в пустелі
ти з'явишся в пам'яті,
щоб йти до неї.
Подзвони мені восени,
коли листя огорне місто.
Восени мені подзвони,
щоб сказати, що ти ненавмисно.
Подзвони мені восени
на останньому подиху літа.
Восени мені подзвони,
щоб більше тебе не любити.
Щоб більше тебе не любити.
Подзвони мені восени,
коли листя огорне місто.
Восени мені подзвони,
щоб сказати, що ти ненавмисно.
Подзвони мені восени
на останньому подиху літа.
Восени мені подзвони,
щоб більше тебе не любити.
