Стоп-кадр

Піднявся з ліжка рано, сонце сходило з-за обрію. Погляд упав на обригану ванну — то як в старі добрі. Похмілля мене не доїло ще, під ковдрою Останки свого тіла зараз вкотре я пивком трую. Достатньо ніби ж випито, я перестати пробую, Поки серцева недостатність не в стадії гострої, Поки я у строю й моторчик стукає зайвою хордою, Я стелю русло, ми ним пустимось ходою гордою. Це буде потім, зараз фокус. Вас ним буде порвано: Кровно зароблені оберну в "Капітана Моргана", Або лікеру тару вберу в себе до грама. Відбита голова шле по крові привіти органам. Це мій банальний уікенд. Ми з перегаром ідеальна пара, як Барбі і Кен. Пустився берега і вже захарило життя таке, Думки про власні негаразди прилітали сюрикенами... І тому перевертаю стакан Як під поглядом камер, завмирає стоп-кадр. Я актор, театрал, сьогодні в ролі алкоголіка, Тож підіграй-но, бармен і новий налий, не зволікай Отож, я покидаю бар, позбавлений готівки. Місто огортають сутінки. Спираюся до стінки, Кінцівки не трима тіло, важчають кросівки, А бруківка вислиза з-під ніг. Краще я присів би. Зате горе залито, і поки не впав замертво, Завтра робитиму те саме. Самота. Сяє горизонт, а там за ним новий сезон підстав І я статист у цих виставах. Чесно, це дістало. Як дивитися вперед посеред цього кабаре, Де недоречні гуморески, скетчі, диригент. Гості оплескують бурлеск, погрузлі у гротеск. Це надихає поетес, а я ж не стягую цей стрес. Невесело під пресингом візій, що мене бісять. Загубився ніби в лісі в них. Місія — ескапізм. Я тікаю знов до місця, де мій старий телевізор І потерте крісло. Я там засну міцно. І тому перевертаю стакан Як під поглядом камер, завмирає стоп-кадр. Я актор, театрал, сьогодні в ролі алкоголіка, Тож підіграй-но, бармен і новий налий, не зволікай. І тому перевертаю стакан Як під поглядом камер, завмирає стоп-кадр. Я актор, театрал, сьогодні в ролі алкоголіка, Тож підіграй-но, бармен і новий налий, не зволікай.