Холодом віє зимовим, вже осінь минає
Сумно під ноги падуть пожовтілі листи
Ти не вернешся, та серце моє все чекає
В пам'яті сумно гортаю забуті сліди
Згадую те, як з тобою недавно гуляли
Наче для нас все навколо буяло, цвіло
Клени і квіти тобі про кохання шептали
Сонце тоді дарувало весняне тепло
Осінь, чому жовтий лист тихо падає з неба?
Осінь, чому листопад навіває дощі?
Осінь, морозом не вій на волосся, не треба!
Осінь, чому невблаганна на світі лиш ти?
Може, колись заблукале вернеться кохання
І посміхнеться тобі чи мені — все одно
Осінь пожовклим листом лиш кивне на прощання
І перекрутить в очах романтичне кіно
І розійдуться стежки, посивілі морозом
Цифри зима намалює на моїм вікні
Тільки чому, коли дивлюся я твоє фото
Ніжно і сумно всміхнеться з альбому мені?
Осінь, чому жовтий лист тихо падає з неба?
Осінь, чому листопад навіває дощі?
Осінь, морозом не вій на волосся, не треба!
Осінь, чому невблаганна на світі лиш ти?
Осінь, чому жовтий лист тихо падає з неба?
Осінь, чому листопад навіває дощі?
Осінь, морозом не вій на волосся, не треба!
Осінь, чому невблаганна на світі лиш ти?
Осінь, чому жовтий лист тихо падає з неба?
Осінь, чому листопад навіває дощі?
Осінь, морозом не вій на волосся, не треба!
Осінь, чому невблаганна на світі лиш ти?
Осінь, чому жовтий лист тихо падає з неба?
Осінь, чому листопад навіває дощі?
Осінь, морозом не вій на волосся, не треба!
Осінь, чому невблаганна на світі лиш ти?
