Понад степом над долами
Вітер грався ковилами
Стрінувся йому старий
Покинутий вітряк
І гукнув до нього вітер
"Вже либонь не пів століття
Ти стоїш самотньо тут
Немов навік закляк
Пам'ятаєш, твої крила
Стільки хліба молотили!
І були з тобою ми
Як ріднії брати
Тож тепер летімо, брате!
Годі тліючи стояти
Коли маєш крила
То літати мусиш ти."
А на млині ворон чорний
Гаркнув вітру на все горло
"За що ти глузуєш з нього
В чім його вина?
Не турбуй дарма старого
І лети собі із Богом
Чашу вже свою гіркого
Він допив до дна."
Та вітряк стояв отерпло
Тільки стало в жорнах терпко
А скажений вітер
Від свого не відступав
Так злетіти захотілось
Аж у грудях заскрипіло
І змахнувши крилами
На трави він упав
Понад степом над долами
Вітер грає ковилами
