Море лягає в пісок, коли осінь
Приходить з пустим відром по морську сіль
Повільно входимо в жовтень ми, обважнілі тіла, так
Ніби він з води й піску, а ми — зі скла
Ти самота, ти саме та, ти саме та, ти саме та (ти саме та)
Ти самота, ти саме та, ти саме та, ти саме та, ти (саме та)
Самота, ти саме та, ти саме та, ти саме та осінь
Як самота, ти саме та (ти саме та, ти саме та)
Ти самота, ти саме та, ти саме та, ти саме та осінь
Як самота
Знову ми всі як один — білі вірші
І, лише коли паде дощ, раптово інші
"Доволі писати!" — з дерев гукають, просять
"Листоноша давно помер, листів не носять!"
Ти самота, ти саме та, ти саме та, ти саме та (ти саме та)
Ти самота, ти саме та, ти саме та, ти саме та, ти (саме та)
Самота, ти саме та, ти саме та, ти саме та осінь
Як самота, ти саме та (ти саме та, ти саме та)
Ти самота, ти саме та, ти саме та, ти саме та осінь
Як самота
