Я посміхнусь тобі крізь сльози, їдь,
Бо профіль вітру вранішнього строгий.
Твій корабель у гавані стоїть,
Готовий до дороги.
А берег знов пустельній і нічий,
А чорна буря розпустила крила,
Але я сонце вишила вночі
На тих вітрилах.
Ти може не повернешся назад,
Далекий голос так співає тужно,
Твоя любов, як дзвін старих балад,
Гірка і відчайдушна.
З твоїх стихій немає вороття,
Моря шумлять і холодно на світі.
Таких, як ти, чекають все життя
Заради миті.
Весняний вітре зустрічей і втеч,
Покинеш дім, любитимеш чужинку
Ти з тих, котрі цілують спершу меч,
А потім - жінку...
Слова: Оксана Пахльовська
