Некопані криниці сліпі такі ж, як ці
В які набилось сміття, бо цямриння старе.
А ти малюєш казку на ветхому яйці
І віриш, що ніколи та казка не помре!
Сліпі криниці-люди блукають
у пітьмі,
А чорне сонце світить, мов крапка у кінці.
А чий то голос плаче, неначе у тюрмі,
В розписаному златом пасхальному яйці?
Не вилупиться птаха, не полетить у вись
І заніміє голос у шкаралупі літ.
Земля стікає кров'ю, нанизана на вісь,
І підступа Іуда до райських до воріт.
Не плач, прошу, не треба, ще казці не кінець,
Ще фарба не оскліла, як на морозі ртуть.
Некопані криниці благослови, Творець,
І дай сліпим прозріти, і дай глухим почуть!
Слова: Володимир Верховець
