Глава 6: Любов, вовки та стара хата

Піднявшись на пагорб, герої майже впритул підійшли до старих дверей. Лицар намагався їх відчинити, але ті не піддалися, щось стримувало їх зсередини.

Лицар:

Добре, план такий, ти залітаєш з факелом всередину і лякаєш звіра. А я забираю принцесу, по рукам?

Барду не дуже подобався план, але іншого варіанту не було, треба заходити. Лицар зі всієї сили вєбав по дверям і вони гепнулись всередину.

Та як тільки бард забіг в будинок його не зустрів ні звір, ні принцеса. Будинок здавався пустим, але обжитим.

Лицар:

Агоооов, принцесо, ми прийшли вас рятувати, тут хтось є???

Принцеса:

Так, але допомога мені не потрібна. Геть звідси, інакше звір вас розірве!

Голос пронизувався з під підлоги.

Бард:

Принцесо, це я ваш вірний слуга, бард. Можливо ви пам’ятаєте мене? Ваш батько нас послав.

Аж ось з під підлоги відчинився люк. З нього по довгій драбині вилізла сама принцеса. Як же вона змінилась. Замість довгий чорних косей, в неб було щось по типу каре.

Вона вже не виглядала так елегантно, бо замість розкішного плаття на ній було традиційне вбрання тих часів, в якому зазвичай ходили селяни.

Принцеса:

Звісно я вас пам’ятаю пане Бард. Але мене не потрібно рятувати, бо я тут з власного бажання. І ви тут лицаре, я пам’ятаю вас також.

Лицар:

Як це з власного?! Щось я не второпав...

Принцеса:

А ось так. Давайте ви поки присядете, а я вам розкажу. Так вийшло, що я закохалась в одного парубка, що приїздив до нас у королівство в якості купця. Він був дуже добрий до мене.

Але ми розуміли, що разом нам ніколи не бути. Мій татко в житті не захотів би віддавати свою доньку якомусь, ноунейм тіпу з ринку. Я думаю, ви розумієте...

Лицар:

Але ж як же звір? Це все брехня чи шо???

Принцеса:

Не зовсім так. Одного вечора я дійсно гуляла на галявині поза замком і чекала на свого коханого, бо тільки там, ми змогли б зустрітись непоміченими. Але в тей день пішло все не так.

Через кущі на мене накинувся велетенський монстр з головою вовка, та заввишки у 2 метра. Він підхопив мене під талію і поніс на схід. Не знаю які плани у нього були на мене, але це все побачив мій наречений і кинувся мені на поміч.

Монстр дуже сильно понівечив його, але милому вдалося налякати перевертня і той утік до лісу.

Бард:

Не розумію, чому ви тоді не повернулися назад?

Принцеса:

Справа в тому, що коли монстр наніс рани моєму коханню, через деякий час милий також почав перетворюватись. Але він не чіпав мене, в його очах було видно, що він мене пам’ятає і все прекрасно розуміє.

Ми не знали, як повернутися до замку з такою хворобою, як у нього. Його просто вбили б. Тож ми вирішили залишитись тут. Мені ніколи не подобалось заможнє життя, тим паче знаючи мого татка, я думаю ви зрозумієте чому.

Через рік він би точно віддав мене за якогось французика або італьяшку.

Бард дуже уважно слухав принцесу. Її історія трохи не пробила його на сльози, адже майже все життя він виконував королю балади про справжнє кохання, але сам його ніколи не бачив.

Так були якісь зустрічі з дамами, але він ніколи не думав, що заради кохання можна піти на таке.

Лицар:

Єх, я думав, таке тільки в казках розповідають дітям. Ну і шо ми будем робить з цими голубками?