Songteksten
Послухай, майоре, давно ми отак не сиділи –
маленьке затишшя, коли нам іще говорити?
Попереду морок, позаду обпалені віти,
які позавчора зненацька на зиму розквітли.
Коли ми, майоре, востаннє на небо дивились,
де зорі розписують перлами темні криниці?
Під їхнє мереживо солодко Богу молитись –
а ми так молилися, брате, ми так молились!
Ти чуєш, майоре, ми пахнемо вже не собою –
від нашого духу зосталося шмаття і тільки,
задимлені гаром, засмолені смородом вільхи,
обмиті солоними росами, кров'ю густою.
Ти бачиш, майоре, тіла наші геть почорнілі,
порепані пальці давно не торкалися жінки,
обвітрені очі не так вже сприймають відтінки
і сняться щоночі легкі аромати ванілі.
Так само вона буде снитись, і це не змінити,
тим нашим соколам, які прилетіли із тилу.
Поглянь, як тріпочуться їхні невидимі крила...
Докурюй, майоре, вже ранок.
Пора їх будити.
Written by: Anatoliy Anatoliy, Святослав Бойко