Балада про соняшник

В соняшника були руки і ноги

Було тіло, шорстке і зелене

Він бігав наввипередки з вітром

Він вилазив на грушу

І рвав у пазуху гнилиці

І купався коло млина, і лежав у піску

І стріляв горобців з рогатки

Він стрибав на одній нозі

Щоб вилити з вуха воду

І раптом побачив сонце

Красиве засмагле сонце

В золотих переливах кучерів

У червоній сорочці навипуск

Що їхало на велосипеді

Обминаючи хмари на небі...

І застиг він на роки й століття

В золотому німому захопленні:

— Дайте покататися, дядьку!

А ні, то візьміть хоч на раму

Дядьку, хіба вам шкода?!

Поезіє, сонце моє оранжеве!

Щомиті якийсь хлопчисько

Відкриває тебе для себе

Щоб стати навіки соняшником