Не збагнув

Я так і не збагнув

і досі ще не знаю,

чи світ мене минає

чи я його минув.

Я так і не збагнув

і досі ще не знаю,

чи світ мене минає

чи я його минув.

На Лисій горі догоряє багаття нічне

і листя осіннє на Лисій горі догоряє,

а я вже забув, де та Лиса гора, і не знаю,

чи Лиса гора упізнала б мене.

Середина жовтня, пора надвечір'їв твоїх,

твоїх недовір і невір і осіннього вітру.

І вже половина життя забувається. Гріх

уже забувається. Горе і радість нехитра.

Поро вечорова, поро тонкогорлих розлук!

і я вже не знаю, не знаю, не знаю, не знаю

чи я ще живий, чи помер, чи живцем помираю,

бо все відгриміло, відгасло, відграло довкруг.

І ти - наче птаха - понад безголів’ям летиш,

над нашим, над спільним, понад світовим безголів’ям.

Пробач. Я не буду. Це просто прорвалось знічев’я…

Коли б ти це знала, о як ти ще досі болиш…

І досі ще пахнуть журливі долоні твої,

і губи - гіркі - аж солоні - подосі ще пахнуть,

і тінь твоя, тінь проліта — схарапудженим птахом,

і глухо, як кров у аортах, солоні гримлять соловʼї.

Я так і не збагнув

і досі ще не знаю,

чи світ мене минає

чи я його минув.

Я так і не збагнув

і досі ще не знаю,

чи світ мене минає

чи я його минув.

Я так і не збагнув

Я так і не збагнув

Я так і не збагнув Я так і не збагнув

Я так і не збагнув

Я так і не збагнув

Я так і не збагнув

Я так і не збагнув