Френдстрічка (feat. Kolos)

Моя френдстрічка нагадує некролог,

Різні обличчя: світлі, похмурі, усміхнені,

Деяких я знав особисто, - з ось цим ми вдвох

Якось перетинались на фестивалі. З відстані

Часу та зустріч видається нічим непримітною,

Необов'язкова розмова, жарти, літо, гучні баси,

Його не стало під Херсоном, на початку квітня,

Пишуть, що в нього лишилась жінка і дві дочки,

Пишуть, що ховали в труні закритій й вперіщило

Дощем весняним так, що захлиналась водою земля,

Що ціле село прийшло попрощатись з небіжчиком,

Що мати тричі втрачала тяму й розпука зла

Прокльонами виривалась з вуст її побілілих,

Розвергалась прірвами люті, чорнотою кінця,

Пишуть, що жінка не плакала, стято німіла

Над труною чоловіка, над труною бійця

А з тим ми часто бачилися на вулицях юності,

Знаєте, як воно заведено в маленьких містах,

Спільні знайомі, привіт, бувай, розминулися,

Його не стало під Бучею, кажуть, ворожий танк,

В своїх постах останніх, світлих, натхненних,

Він писав, що ця війна священна, що час настав,

Кажуть, ніби таких як він - відважних, шалених,

Війна забирає першою, - я його майже не знав,

Кажуть, назвати би його прізвищем вулицю,

Вулицю, на котрій він виріс й пішов у світ,

Аби те, що сталося, з полегкістю не забулося,

Кажуть, життя нам дано, щоб лишити слід,

І я не знаю, чи про такий слід він мріяв,

Не знаю, про що він мріяв взагалі, -

Різні обличчя: відкриті, смішні, надійні,

Деяких я знав особисто, та більшість - ні.