І мертвим і живим

І смеркає, і світає,

День божий минає,

Знову люд потомлений,

Все спочиває.

Тілько я, мов окаянний,

І день і ніч плачу,

На розпуттях велелюдних,

І ніхто не бачить,

І не бачить, і не знає —

Оглухли, не чують;

Кайданами міняються,

Правдою торгують.

Господа зневажають,

Людей запрягають в тяжкі ярма.

Лихом засівають,

А що вродить? Побачите,

Які будуть жни́ва!

Схаменіться,

Діти юродиві!

Подивіться на рай тихий,

На свою країну,

Полюбіть щирим серцем,

Велику руїну!

Зоре моя вечірня, зійди над горою!

Поговоримо тихесенько в неволі з тобою!

Розкажи, як за горою сонечко сідає,

Як у Дніпра веселочка воду позичає!

Розкуйтеся, братайтеся!

У чужому краю, не шукайте,

Не питайте того, чого немає!

І на небі, а не тілько!

На чужому полі,

В своїй хаті своя правда,

Своя сила, своя воля.

А ви претеся на чужину,

Нема в світі України,

Нема Дніпра другого!

Схаменіться! Будьте люди,

Бо лихо вам буде,

Заковані люде!

Розкуються незабаром,

Настане суд, заговорить Дніпро,

заговорять і гори!

Благословить дітей своїх

Твердими руками,

І діточок поцілує

Вольними устами.

І забудеться давняя година,

І оживе добра…

Слава Україні!

Зоре моя вечірня, зійди над горою!

Поговоримо тихесенько в неволі з тобою!

Розкажи, як за горою сонечко сідає,

Як у Дніпра веселочка воду позичає!

Зоре моя вечірня!

Зоре моя вечірня, зійди над горою!

Поговоримо тихесенько в неволі з тобою!

Розкажи, як за горою сонечко сідає,

Як у Дніпра веселочка воду позичає!

Зоре моя вечірня, зійди над горою!

Поговоримо тихесенько в неволі з тобою!

Розкажи, як за горою сонечко сідає,

Як у Дніпра веселочка воду позичає!