Заповіт

Навіть коли я помру – не несіть мені квіти

Квітів я не люблю – хай ростуть собі десь

Просто прийдіть – і я буду радіти

Просто даруйте тепло ваших сердець.

Квіти мені не замінять гарячих обіймів

Посмішок щирих і сяйва прекрасних очей

Хай собі квітнуть десь там, де закінчаться війни,

Хай собі пахнуть між інших приємних речей

Запам‘ятай мене таким

Таким натхненним і легким

Запам‘ятай мене веселим і щасливим

І хай цей день, і хай цей час

Назавжди поєднає нас

І хай в житті в твоєму лишуся важливим

Раптом, якщо я помру, не несіть мене в церкву

Також не треба свічок, ні ікон, ні хрестів

Цвинтар залиште – цю територію мертвих

Краще змінити на ліс – на дерева і спів

Хай мене спалить вогонь, хай розпечене тіло

В порох розсиплеться під впливом температур

Душу пустіть, щоби кудись полетіла

Там, де ні райських садів, ані вічних тортур

Запам‘ятай мене таким

Таким натхненним і легким

Запам‘ятай мене веселим і щасливим

І хай цей день, і хай цей час

Назавжди поєднає нас

І хай в житті в твоєму лишуся важливим

Я коли-небуть помру, всі колись помирають

Може це буде нескоро, а може - ось-ось

Місця і часу, зазвичай, не обирають

Та багатьом обирати таки довелось

Краще я виберу інше – я виберу пісню

Ту, якій доручу замінити себе,

Пісня не всім може сподобатись, звісно,

Але ж і я не таке вже й велике цабе