Вона

Вона була тепла, вона була ніжна,

І майже невинна і майже безгрішна.

Вона не робила ніколи рухів різких.

Жорстокий світ заглядав в її блакитнії очі,

О, то було диво – ті очі дівочі!

Вона не любила ніколи вимикати мізки.

Вона так любила мої для неї казки…

А доля недобра, а доля не мила,

Трощила, ламала, крутила і била,

А доля дивилась на неї очима змії.

Та в змученім серці лишалась надія,

Що кохання теплом її душу зігріє,

І щастя розкриє для неї обійми свої.

Не тішилась марними мріями, знала,

В коханні до решти всю себе віддавала,

Куйовдила тонкими пальцями волосся моє.

Короткі уривки щасливої долі:

Дзвінки та е-мейли, пряна ніч на Подолі,

У тілі бажання вогонь незгасимий жиє.

Чому ж так не щедро планида борги віддає?

Потовчена доля, скалічена мрія,

Але у очах ще надія жевріє,

На щирую радість, на щастя просте.

На те, що у Бога натхнення багато,

І прийде колись на її вулицю свято.

А все, що було недобре – то було пусте.