Вище — до самого неба

Хмари кричать, бо їм боляче висіти на одному місці, доки ми

Маємо час, хоч часто важко щось змінити, все ж можемо змінитись

А не як вони, хоча вони й разом

Хіба від цього їм легше?

Це перейшло всі межі

Дійшло до небокраю, а краю немає

 

Дощ ллється, а небо не злиться, бо

Воно вже бачило це все, скільки людей забуло те, що

Злива приносить нам зміни й ми ростемо вище нас самих

Ростемо вище до самого неба

А вище й не треба нам, бо побачимо усе і не забудемо тоді, що

Злива приносить нам зміни й ми ростемо вище нас самих,

Ростемо вище, до самого неба

 

Мрії мої, так хотів, щоб полетіли восени у вирій й принесли

Труднощі, щоб міг я ними поділитись з хмарами й навчитись

Щоб, як вони, труднощі долати

І, ба, від цього стати легшим, перелетіти межі

І аж до небокраю

Де краю немає

 

Дощ ллється, а небо не злиться, бо

Воно вже бачило це все, скільки людей забуло те, що

Злива приносить нам зміни й ми ростемо вище нас самих

Ростемо вище до самого неба

А вище й не треба нам, бо побачимо усе і не забудемо тоді, що

Злива приносить нам зміни й ми ростемо вище нас самих,

Ростемо вище, до самого неба