З букетом троянд

Я хотів би всміхатися світові цьому з букетиком у руці Після років екзилю вернутись додому в напівпорожньому літаці — Крізь прохід сидітимуть польська сім'я й хасиди — батько і син Щоб заснути, ввімкну у навушниках я аудіокнигу Сунь-дзи І щоразу, як відволікатимусь, голос повторить: Я тут! Від війни не втечеш — вона вдома, За межами дому і навіть на цьому борту Отерпіла й розріджена ртуть — закипить знизу Атлантика Попіл і пил угору зметнуться, мов під під'їздом фантики І тоді поети й романтики затягнуть, прикладай хоч ран Небо ридма ридає, солдатики — Чугуєв-Донецьк-Луганськ-Тегеран Наче пір'ям тілами набита земля, і продовжує рости схил І хотів би стискати букет в руках я, та впускаю його до могил Я хотів би сміятися світові цьому з трояндою у руці Але я не можу побачити де він, крізь заляпаний кров'ю приціл І сонця бліки стікають у ньому на мої сині пальці Я хотів би глянути з боку на себе, як той Я сумнівається Уявити сліди на шинелі, як від компостера на білетиках Курок западе в піднебіння рушниці, ніби язик в епілептика І ворони покинуть дроти, шо прошиті між маківками спальників Я вийду з під'їзду ніби за хлібом, без посмішки і без паніки А під дахами все трохи інше і град не проколює плечі І нема спокійнішого сну, ніж той, шо приходить пізно під вечір Посмійтесь тоді замість мене, щиро в тихі хвилини оці Бо я вже не зможу сміятися світові тому з букетом троянд у руці Цей груз валитиме із ніг І затягнеться років плин Для тих, хто вберегтися зміг Я чую плач, я чую сміх Лунає дзвін. По кому він?