Жінка з чорним, як земля, волоссям

І жінка з чорним, як земля, волоссям Яку я знаю вже стільки років Живе собі, не переймаючись зовсім Поміж ранкового світла й вечірніх мороків Поміж заліза й гарячого листя Поміж стін і пташиних криків Поміж підземних русел, що переплелися Поміж усіх своїх снів і фріків Вона ходить собі на стадіони й ринки Ховаючи в куртці телефон і флягу І я готовий палити сусідські будинки Щоби вона звернула на мене увагу Я готовий позбавити міста керування І на портвейн перетворювати озерну воду Лише б вона, згадавши про моє існування Писала мені листи про життя і погоду Я готовий влаштовувати на її вулиці страйки Лише б бути ближче до її ніжності й люті І слухати її постійні байки Про те, з ким вона спить і кого вона любить Я вигадаю нові літери та розділові знаки Я вб'ю всіх старих поетів, які ще щось пишуть Щоби вона забувала про те, що могла знати Щоби вона дивилася в темряву й слухала тишу Небо за її вікнами буде холодне й зелене Дощ буде заливати пам'ять її невичерпну Хай забуває про все, навіть про мене Лише про мене хай забуває в останню чергу