Голе
Голе моє поле!
Де ж ви, ясні квітоньки?
Позгасали, поспадали
Як на небі зіроньки
І стебло пересхло
Як билина, полягло
Діти
Діти, мої квіти!
Як погляну я на вас
Серце мліє, каменіє
Що цвіли ви тільки раз
Раз росли, раз цвіли
І без долі опали
Не для
Ділка свого бджілка
Вас ізссала, як дитя, —
То жарою, як марою
Перервало вам життя
І роси ні сльози
Не спадало для краси
І дівчина
Як калина
Вас не рвала на косу —
Вас зірвали-розірвали
Вітри буйні без часу!
І без літ на весь світ
Розпустили в'ялий цвіт
Доле
Доле ж, моя доле!
Верни ж мої квітоньки
Верни діти, мої квіти
Верни ж мої зіроньки!
Але ба — не сівба!
Не мине моя журба!
