Промінь

Немає слів,

І сліз, також - вже нема

В моїй душі, і скрізь настала, і ніяк не минає зима…

Вже скільки днів

Живуть, ось так, в думках і снах,

В полон взяв біль, а гнів - в очах,

Та любов лишатись має у серцях…

Так само, як сонце – сідає і сходить,

Не опускай рук, навіть коли здається, не вдається, не виходить…

Бо так само як сонце, сідає за обрій,

Минає найтемніша ніч, щойно її торкнеться перший промінь.

Немає сил…

Чи то лишень так здається?

Втекти нікуди від себе не вдається…

Ніколи не вдається.

Та й навіть коли страх –

Міцно тримає, у грудях стискає,

Та вмить,

Попри все це - волю у кулак,

А любов вже зцілить там, де болить…

Там, де болить...

Любов зцілить...

Бо, так само, як сонце – сідає і сходить,

Не опускай рук, навіть коли здається, не вдається, не виходить…

Бо так само як сонце, сідає за обрій,

Минає найтемніша ніч, щойно її торкнеться перший промінь.