Навіщо запізнілий той дзвінок
Прорізав тишу літнього спокою?
Ти подзвонила і зробила крок
З минулого, де стрілися з тобою
І тихо запитала, як життя
А поміж слів рядки страждань чекання
Спасибі, що вернула забуття
Те перше, мов роса, п'янке кохання
Прощавай, моє останнє кохання
Останнє кохання, прощавай
Завітай у мої сни на світанні
Хоч інколи до мене завітай
Багато літ неначе не було
Перед очима знов роки юначі
Летять, мов білі коні через сон
І все скоріше без зупину скачуть
Почую голос тиші — це журба
Пароль-листок попроситься в долоні
А доля знов пробігла, мов вода
І де-не-де вже посивіли скроні
Прощавай, моє останнє кохання
Останнє кохання, прощавай
Завітай у мої сни на світанні
Хоч інколи до мене завітай
Прощавай, моє останнє кохання
Останнє кохання, прощавай
Завітай у мої сни на світанні
Хоч інколи до мене завітай
Прощавай, моє останнє кохання
Останнє кохання, прощавай
Завітай у мої сни на світанні
Хоч інколи до мене завітай
Хоч інколи до мене завітай
