Романс

Мені потрібен тільки ти Всі інші най ідуть босоніж Якби вимірювали ми взуттям наше кохання Мене б вже не знайшли серед поношених чобіт Відверто кажучи все так це виглядає Наче я кожен раз долаю дивний шлях Проходжу поміж велетнів в твоїх очах Які мене полонять в свою зграю І я напевно досі відлітаю Куди не знаю, взагалі не знаю Помріяти б й повірити у щось прекрасне Най світ цей згасне, в моїх очах лиш згасне Ми так вмирали вже багато років І рятували один одного прощанням А де ж той спокій, той душевний спокій Який колись ми називали лиш коханням Тримаю твої руки й світло гасне Як відпускаю темрява суцільна теж Прошу у долі дай мені прекрасне Відчути і осяяти цю межу І ти немов картину намалюєш Я встану й дофарбую тії чорні фарби Цілуєш і цінуєш кожну мою душу Яку ти вимальовував щоранку