Верстаю шлях по вимерлій пустелі
Де мертвому мені нема життя
За обріями спогаду оселі
Ті, до котрих немає вороття
А все ж бреду, з нізвідки до нікуди
А все ще сподіваюся, що там
Де кубляться зґвалтовані іуди
Мале є місце і моїм братам
Побачити б хоч назирці, впівока
І закропити спраглий погляд свій
Зміїться путь - вся тьмяна, вся глибока
І хоч сказися, хоч збожеволій
Бо вже не я - лише жива жарина
Горить в мені. Лиш нею я живу
То пропікає душу Україна -
Та, за котрою погляд марно рву
Та є вона за міражів товщею
Там, крізь синь-кригу світиться вона
Моєю тугою, моєю маячнею
Сумно-весела, весело-сумна
Тож дай мені - дійти і не зотліти
Дійти - і не зотліти - дай мені!
Дозволь мені, мій вечоровий світе
Упасти зерням в рідній борозні
Упасти зерням в рідній борозні
