Мені здавалося, як лілії зривав
Що тих квіток у нас немало
Я їх коханій дарував, я їх коханій дарував
Мене кохана цілувала
А білі квіти юнаки несли в човни
А білі квіти рвали всюди
І важко плакали вони, і важко плакали вони
І важко плакали, мов люди
І нас покинули вони, і нас покинули вони
Немов любов, що вже не буде
Уже літа на білих конях пропливли
По білих квітах геть промчали
І квіти вже не зацвіли, і квіти вже не зацвіли
Де нас кохані зустрічали
Ой хто ж так ніжно їх лілеями назвав
Немов признався у коханні?
Якби ж я знав, коли зривав, якби ж я знав, коли зривав
Що людям тих квіток не стане
Якби ж я знав, коли зривав, якби ж я знав, коли зривав
Що ті квітки для нас останні!
Ой хто ж так ніжно їх лілеями назвав
Немов признався у коханні?
Якби ж я знав, коли зривав, якби ж я знав, коли зривав
Що людям тих квіток не стане
Якби ж я знав, коли зривав, якби ж я знав, коли зривав
Що ті квітки для нас останні!
