Вже відгоріли айстри у саду
Кленове листя золотом облито
А я іду по стежечці іду
Яку стоптало наше спільне літо
Я знаю — ти не вернешся уже
Бо наші долі ніби розкололись
Але для чого пам'ять береже
Твоє тепло і твій привітний голос
"Забудеш?" — запитують трави сумні
"Забудеш?" — питає із вирію птах
А серце не може сказати, що "ні"
А серце не вміє сказати, що "так"
"Забудеш?" — запитують трави сумні
"Забудеш?" — питає із вирію птах
А серце не може сказати, що "ні"
А серце не вміє сказати, що "так"
Я не шукаю на чиїй вині
Те, що стежина не прослалась далі
Але здається вже тепер мені
Що ми зміняли радість на печалі
І загубили ніжність молоду
В словах гарячих і несамовитих
Я знов іду, чого я знов іду
По стежці де ходило наше літо?
"Забудеш?" — запитують трави сумні
"Забудеш?" — питає із вирію птах
А серце не може сказати, що "ні"
А серце не сміє сказати, що "так"
"Забудеш?" — запитують трави сумні
"Забудеш?" — питає із вирію птах
А серце не може сказати, що "ні"
А серце не сміє сказати, що "так"
"Забудеш?" — запитують трави сумні
"Забудеш?" — питає із вирію птах
А серце не може сказати, що "ні"
А серце не сміє сказати, що "так"
"Забудеш?" — запитують трави сумні
"Забудеш?" — питає із вирію птах
А серце не може сказати, що "ні"
А серце не сміє сказати, що "так"
